Мрійливе занурення, що закріпило стадіонні амбіції культових готичних рокерів.
Disintegration
The Cure
56
Правдива музика альбому «The Head on the Door» зафіксувала розрив із клаустрофобними настроями початку 80-х культових готичних рокерів. Чотири роки по тому восьмий альбом The Cure продемонстрував уміння гурту писати поппісні масштабу стадіонних шоу.
«Коли ви дійдете до «Disintegration», усе стає химернішим і похмурішим. Саме в цьому й річ».
Kaskade
«Disintegration» — це глибинне занурення в один конкретний настрій, сумний і напрочуд меланхолійний, у стилістиці хвиль британського шугейзу та дрим-попу. Класика альтроку на кшталт «Pictures of You», «Lovesong» і «Fascination Street» одразу ввійшла до золотого фонду світової музики, як і більша частина каталогу. Але гурт так добре навчився працювати з емоціями, що навіть мажорні треки, як-от «Plainsong», відчуваються не як яскраві, а радше як глибинно сумні.
Тут можна знайти відлуння попередньої похмурості гурту, що вирізнило його з-поміж інших виконавців. Але цього разу їхнє тяжіння до відчаю відчувається дивовижно… гостинним. Так, ніби Роберт Сміт віднайшов, що в найхолодніші ночі варто закутатися в чиюсь самотність, і це єдиний шлях зігрітися. А поки це відбувалося, він перевів готичний рок і власних шанувальників у мейнстрим.