Боб Ділан бере електрогітару, а за ним рушає ціла культура.
Highway 61 Revisited
Bob Dylan
14
«Мамо, мені потрібен самоскид, щоб розвантажити голову» («I need a dump truck, mama, to unload my head»), — викрикує Боб Ділан на своєму надзвичайному альбому 1965 року. Тоді Ділан був неофіційним голосом і провідним поетом контркультурного покоління. І він багато про що думає. Після повернення з виснажливого туру Британією в травні 1965 року він був виснаженим. До того ж випустив п’ять альбомів за три роки. Але чи закінчилися теми для пісень? Чи вичерпався запал?
«Це перетворення… на рок-зірку. І саме в ту мить, коли ви починаєте робити щось трохи інакше, — це дратує людей».
Ondara
На цих піснях співак охоплює ледь не все, що можна уявити: світове невігластво в «Just Like Tom Thumb’s Blues», поверховість еліт у «Ballad of a Thin Man», сердечні страждання в «It Takes a Lot to Laugh, It Takes a Train to Cry». З розвитком війни підіймалася й країна, а Боб Ділан виборював новий статус. На цьому альбомі перевантажений розум намагався осягнути весь розмах людського буття. Це дало слухачам поживу й точку опори на тлі тектонічного зсуву в рок-музиці, який стався саме через «Highway 61 Revisited».