Класика соулу, яка доводить, що музика про політику може залишатися затишною.
What’s Going On
Marvin Gaye
17
Коли Марвін Гей приніс титульний трек альбому «What’s Going On» 1971 року засновнику студії Motown Беррі Горді, той сказав, що це найгірше, що він коли-небудь чув. Музика надто незв’язна, текст — надто політизований. Але якщо навіть Елвіс співав протестні пісні («In the Ghetto» 1969 року), чому цього не міг робити Марвін Гей?
«Він тримав руку на пульсі політичного життя Америки».
Елтон Джон
Геній альбому криється в його легкості. Пісні пливуть і дихають. Виконання здається цілком природним, іноді навіть імпровізованим. Наприклад, саксофонна партія Елі Фонтейна, що звучить на титульному треці, була записана, коли Фонтейн думав, що просто розігрівається. Якщо Sly & The Family Stone сублімували свою злість у гіркий фанк («There’s a Riot Goin’ On» 1971 року), то Гей перетворив емоції на струнні секції та латинську перкусію, що говорить не лише про вишуканість, а й про комплексність. Він продовжує свій рух попри морок (портрет наркозалежного у «Flyin’ High [In the Friendly Sky]», «Inner City Blues [Make Me Wanna Holler]»). Головним відкриттям цієї платівки стало те, що музика про політику необов’язково має бути конфронтаційною. Вона також може бути теплою та гостинною.