Концептуальний альбом, що зробив переворот, розхитавши однозначність самоідентифікації та межі мейнстримового року.
The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders From Mars
David Bowie
24
Концепція з прибульцем-декадентом в амплуа рок-зірки в основі п’ятого альбому Девіда Боуї була революційною. Але саме музика створила диверсійно-підривний ефект на попсцені: вона тут буває норовлива, але гламурна («Moonage Daydream», «Suffragette City»), театральна, але вкрай особиста («Five Years»), первісно панкова («Hang On to Yourself») і з додаванням кабаре для тих, хто ніколи не подивився б у той бік («Rock’n’Roll Suicide»). Виконавець говорить про себе в третій особі так пихато, що фанати готові вбити його за це («Ziggy Stardust»). А ще він надто оманливо впевнений, що рок-н-рол здатен урятувати світ, але достатньо сміливий, щоб бути готовим померти в цих спробах («Star»). Ця омана губить його, але водночас і звільнює.
Цей альбом допоміг послабити однозначності щодо розуміння гендеру, сексуальності, сценічного виконання та самоідентифікації. А також він допоміг розширити лексикон мейнстримового року загалом, запозичуючи концепції андеграунду. Назвати артиста мінливим або несправжнім означало б не зрозуміти головного: Боуї, як і Енді Воргол, ставився до свого мистецтва, частково як до синтезу власних інтересів. З усією своєю радикальністю для свого часу «Ziggy Stardust» указує на майбутнє з гіперпосиланнями, з яким ми так добре знайомі, де кураторство — це творчість.
«Це ж пісня про Джимі Гендрікса. Уперше він побачив Гендрікса в Лондоні. Він нікому не подобався, але Боуї вдалося пройнятися та написати хіт».
Q-Tip
про «Ziggy Stardust»