Точка грандіозного завершення The Beatles водночас виявилася ідеальним місцем входу в їхній всесвіт.
Abbey Road
The Beatles
3
Джайлз Мартін, син легендарного «бітлівського» продюсера Джорджа Мартіна та нинішній опікун безцінного каталогу гурту, якось сказав Apple Music, що «Abbey Road» — ідеальний для початку подорожі всесвітом The Beatles, адже звучить дуже сучасно. І це так: якщо інші альбоми The Beatles магічним чином є певною миттю, що застигла в бурштині, — однакові костюми й кумедні зачіски чи примхливі експерименти їхнього середнього періоду з пісенною формою або барвисті занурення в психоделію, — «Abbey Road» звучить не більше й не менше. Наче четверо надміру талановитих людей грають одну незабутню пісню за іншою разом в одному приміщенні.
«Навряд чи ми хоч раз сідали разом, не маючи нічого. Завжди була якась ідея».
Пол Маккартні
The Beatles
11-й і передостанній альбом із каталогу The Beatles виявився останнім випадком, коли всі четверо учасників були в студії разом. І якщо спробувати назвати один найбільший альбом гурту — це марна справа, то «Abbey Road» 1969 року дійсно вічний. Просто бездоганна добірка пісень, якій немає рівних, створена на піку творчого злету гуртом, що змінив світ.
Якщо порівняти з надмірним «White Album» 1968 року, «Abbey Road» став відносно стислим підсумком того, що таке гурт The Beatles. Тут є цілющість («Here Comes the Sun»), легка шаленість («Come Together», «Polythene Pam»), моторошність і водночас цілющість («Maxwell’s Silver Hammer»), пісня «для першого весільного танцю» («Something»), ексцентричність («Octopus’s Garden», «Mean Mr. Mustard»), а в завершальному 16-хвилинному медлі з восьми пісень — ще й гра з формою. Найбільш динамічний у розвитку та винахідливості феномен попмузики вже був на останньому диханні, але перед оголошенням кінця він видав фінальний доказ незрівнянної співтворчості та дружби.