Непохитна й темна класика, що повернула в рок-музику небезпеку.
Appetite for Destruction
Guns N' Roses
52
Епохальний дебют Guns N’ Roses — це не просто похмура платівка, а ще й альбом, який неможливо збити з пʼєдесталу, який він одразу ж і захопив, попри весь свій бруд. Пісні про наркотики — не про підйом, а про блекаути («Mr. Brownstone», «Nightrain»). Пісні про секс — не так про фізичний акт, як про владу, яку він несе («Anything Goes»). Якщо це стадіонний гімн, то він звучатиме на тлі розпусти й страждань («Paradise City»). А якщо це балада, то вона розповідає про параноїдальний страх того, що справжнє не може існувати в реальному житті («Sweet Child o’ Mine»).
Тоді гурт сприймався як протидія попметалу, що заполонив чарти й радіостанції — щось на кшталт The Rolling Stones на противагу більш попсовим гуртам початку 60-х. Але «Appetite» не тільки комерційно зрівнявся з конкурентами — він їх обійшов і проклав шлях більш похмурій естетиці, заклавши фундамент успіху гранжу, що розквітне кількома роками по тому. Деякі гурти грали свавільно та звучали як ковток свободи. Але в Guns N’ Roses звучання було дійсно загрозливим.
«Цей альбом одразу вирізнявся з-поміж інших. Він звучав так, ніби всі інші гурти мріяли записати таку платівку».
Піт Вентц