Дональд Фейґен і Волтер Бекер у властивій їм манері створюють шедевр, сповнений трагічного романтизму.
Aja
Steely Dan
73
Дональд Фейґен і Волтер Бекер відійшли від звичайного підходу до запису, де певна група людей виконує певний набір пісень від початку до кінця. Натомість вони розпочали складний процес, коли для виконання однієї партії могли покликати кількох людей, доки не знайдуть потрібну комбінацію інгредієнтів. А потім те саме з наступною піснею. За всієї вишуканості цього процесу Steely Dan ще ніколи не звучали так прямолінійно, як на альбомі «Aja». Тут є відчуття R&B в «Josie», гра ритму в «Black Cow», а «Peg» дійсно звучала більше як справжня танцювальна музика, аніж дисертація на тему.
«Steely Dan — такий гурт, що кожна улюблена пісня, авторів якої ви не знаєте, виявляється їхньою».
Mayer Hawthorne
У легковажному сонячному дурмані каліфорнійської попсцени Фейґен і Бекер виглядали «музейними» нью-йоркськими хіпстерами, що зростали на R&B та джазі. Але на «Aja» вперше ця ідентичність проступила так явно в музиці. І хоча в альбомі є чимало поживи, майже ідеальних моментів, жоден інший персонаж не передає трагічний романтизм так, як хлопець із передмістя в «Deacon Blues», який мріє стати саксофоністом — просто щоб напитися та загинути в автокатастрофі. Так, він безталанний. Утім, він бодай у щось вірив.