Безладно, проте прямолінійно — ідея акустичного року, який ще прийде.
After the Gold Rush
Neil Young
81
«After the Gold Rush» — імовірно, найперший мультиплатиновий альбом, записаний у підвалі. Що характерно, що саме так він і звучить. Янґ знайшов стиль, що потім визначав його понад 50 років: інтуїтивний, прямолінійний, дещо недоладний, але з міцним принципом, що часто називають творчою правдою. Коли юна гітарна зірка Нілс Лофґрен на прохання Янґа зіграти на фортепіано відповів, що не вміє, Янґ сказав: «Чудово!». Саме такий піаніст був йому потрібен.
У час, коли оптимізм 60-х розчинявся в життєвих реаліях війни у В’єтнамі та занепадом екології, Янґ зробив поширену згодом річ, зібравши «своїх» і відступивши до чогось тихішого та безнадійнішого (пісня «After the Gold Rush») — звучання, яке пізніше дало нам виконавців на кшталт Elliott Smith та Bon Iver. І якщо Джеймс Тейлор та Joni Mitchell продовжували насолоджуватися своєю вишуканістю, Янґ міг хоч цілий день невибагливо римувати «burning» із «turning» та «fly» зі «sky».
