Госпел, милосердя та впертість у серці відвертого шедевра королеви хіп-хопового соулу.
My Life
Mary J. Blige
86
Після першого альбому Мері Джей Блайдж «What’s the 411?» поява «Королеви хіп-хопового соулу» наповнила особистісний R&B підлітковою хіп-хоповою чуттєвістю. У наступному, знаковому для кар’єри альбомі «My Life» 1994 року 23-річна артистка стає ще відвертішою, розповідаючи про депресію, власну боротьбу з наркотиками й алкоголем, досвід домашнього насильства та розбите серце. А також про силу духу, що допомагає їй пройти це все. І все це одночасно зі спробами осягнути свою шалену траєкторію від домашнього проєкту в Йонкерсі до світової слави.
Chucky Thompson, новий талант на Bad Boy Records із команди Hitmen, створив біти з фанкових семплів і вуличних хітів, а Блайдж, знаючись на госпелі, додала витонченості та потужності. Вершиною такої естетики є піднесена «My Life», де її меланхолія та стримана надія лягають на семпл із «Everybody Loves the Sunshine» Роя Аєрса. Але свою місію альбом здійснює останнім треком: «All I really want is to be happy» Блайдж заспівала на слеповий бас, узятий із пісні Кертіса Мейфілда «You're So Good to Me». «I don’t wanna have to worry about nothin’ no more» («Не хочу я більше жодного клопоту»).
«Я намагалася зцілитися. Я проходила крізь пекло. А видавши альбом, я почала рухатися далі».
Мері Джей Блайдж